Припинення стягнення аліментів у зв’язку зі зміною місця проживання дитини
Непоодинокими є випадки, коли внаслідок розірвання шлюбу батьки дитини
врегульовують також питання аліментів. Як правило, мова йде або про рішення суду, або про
аліментний договір, який укладається за погодженням між сторонами.
З плином часу обставини життя батьків та дитини можуть змінитися. Зокрема, дитина
може почати проживати з іншим із батьків, який за рішенням суду або за договором
сплачував аліменти.
Логічно, що за таких умов цей батько чи мати мають бути звільнені від обов’язку
щодо примусового утримання дитини, оскільки за загальним правилом їх має сплачувати той
із батьків, який проживає окремо від неповнолітнього.
Припинення стягнення аліментів не відбувається автоматично.
Законодавство не містить положень, якими б було врегульовано автоматичне
припинення стягнення аліментів з того із батьків, з яким з часом почала проживати дитина.
Фактично, якщо такий батько чи мати не здійснять жодних дій, направлених на юридичне
оформлення цих питань, з нього і надалі будуть стягуватися аліменти на користь того із
батьків, з яким дитина уже не проживає.
Якщо місце проживання дитини та порядок її утримання (сплати аліментів) були
зафіксовані у нотаріально посвідченому договорі між батьками, ситуація може бути
врегульована у аналогічному порядку. Тобто, батьки мають право укласти додаткову угоду
до цього договору та внести відповідні зміни із врахуванням нових життєвих обставин. Такі
зміни можуть включати фіксацію нового місця проживання дитини та порядок виконання
аліментних зобов’язань тим із батьків, який тепер проживає окремо.
Якщо ж сторони не можуть дійти згоди щодо зміни умов договору, або аліменти були
встановлені рішенням суду, припинити стягнення аліментів можна виключно у судовому
порядку.
За таких умов той із батьків, з яким почала проживати дитина (далі по тексту –
позивач), має звернутися до суду із позовною заявою про звільнення від сплати аліментів.
Звертаючись до суду із такою позовною заявою доцільно надати докази, які
підтверджують: (1) наявність встановленого обов’язку позивача сплачувати аліменти; (2)
зміну місця проживання дитини; (3) відсутність заборгованості зі сплати аліментів за
позивачем.
Наявність рішення суду, або договору, яким закріплено обов’язок позивача
сплачувати аліменти, дає суду можливість зрозуміти, про припинення якого обов’язку та ким
саме йде мова.
Адже, у випадку, якщо дитина почала проживати із платником аліментів, а він і надалі
продовжує їх сплачувати іншому із батьків, існує порушення як прав дитини на отримання
цих платежів, так і майнових прав платника аліментів.
На підтвердження того, що дитина змінила місце свого проживання можна подати
такі письмові докази як акт обстеження умов проживання дитини, складений службою у
справах дітей та сім’ї за новим місцем проживання дитини; листування між батьками,
висновки психолога, довідки різного характеру, тощо. Ці докази мають наочно
підтверджувати факт того, що дитина з певного періоду часу проживає із батьком чи
матір’ю, який звертається до суду з метою припинення стягнення аліментів.
Ця група доказів потрібна для застосування формули «хто із батьків проживає окремо,
той і сплачує аліменти» та доводить, що існуюче рішення суду або аліментний договір вже
не відповідає їй у частині отримувача аліментів.
Також не варто залишати поза увагою докази, які підтверджують відсутність у
позивача заборгованості зі сплати аліментів за договором чи рішенням. Це дозволить
уникнути передумов для виникнення спорів про стягнення певної частини аліментів. Мова
йде про заборгованість зі сплати аліментів, яка могла виникнути за час, поки дитина
проживала з тим із батьків, хто первісно їх отримував.
Після отримання позитивного рішення суду платник аліментів, має додатково
звернутися до державної виконавчої служби, або приватного виконавця, який здійснював
примусове виконання рішення про стягнення аліментів.
Мета такого звернення – закінчення виконавчого провадження, що можливо за
наявності рішення суду про припинення стягнення аліментів (яке набрало чинності) та
відсутності заборгованості зі сплати аліментів у межах існуючого виконавчого провадження.
Разом з тим, доцільно окрім позовних вимог про припинення стягнення аліментів
просити суд також визнати виконавчий лист про стягнення аліментів, на підставі якого вони
стягувалися, таким, що не підлягає виконанню.
Зазначене обумовлено тим, що Закон України «Про виконавче провадження» не
містить такої підстави для закінчення виконавчого провадження як «рішення суду про
припинення стягнення аліментів». А тому, у випадку якщо судом не буде розглянуто питання
щодо існуючого виконавчого листа, є ймовірність того, що задля реального припинення
стягнення аліментів доведеться ініціювати окремий судовий процес щодо визнання
виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Наостанок, варто зауважити, що припинення стягнення аліментів є одним із
інструментів, який направлений першочергово на забезпечення інтересів дитини, а не
бажання одного із батьків уникнути фінансової відповідальності.
Теоретично, той із батьків, який припинив проживати із дитиною, мав би сам вжити
заходи, направлені на припинення стягнення аліментів з іншого з батьків.
Проте на практиці такі ситуації є поодинокими, що призводить до необхідності
проходження додаткової судової процедури задля захисту прав та інтересів дитини та
батька/матері, з якими вона проживає.
За правовими консультаціями та юридичною допомогою можна звернутися
до Бережанського бюро правової допомоги за адресою: м. Бережани, вул. Банкова, 6. Тел.:
(03548) 2 39 99.
Бережанське бюро правової допомоги
