Підрозділ з податковими новинами

Розмір єдиного внеску, що застосовують військові частини та органи при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям - особам з інвалідністю

Розмір єдиного внеску, що застосовують військові частини та органи при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям - особам з інвалідністю Преамбулою Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) встановлено, що законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464. Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно- правовими договорами. Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Крім того, згідно з абзацом сьомим п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства, зокрема, для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу»; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту. Єдиний внесок для зазначеної категорії платників нараховується на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464). Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства. (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464). Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу (абзац третій п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464). Разом з цим відповідно до частини тринадцятої ст. 8 Закону № 2464 для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб – підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену

14:53 22.08.2024

Порядок заповнення Звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації

 

12:38 22.08.2024

При наданні послуг доступу до мережі Інтернет – табу на «спрощенку»

Відповідно до п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розд. XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. З урахуванням вимог абзацу четвертого п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ фізичні особи – підприємці, які надають, зокрема, послуги з надання доступу до мережі Інтернет, належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи. Водночас п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Так, не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої групи суб’єкти господарювання, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж (п.п. 8 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ). Слід зазначити, що заборона перебування на спрощеній системі оподаткування стосується суб’єктів господарювання, які в рамках надання послуг у сфері електронних комунікацій здійснюють технічне обслуговування та експлуатацію відповідних мереж, у тому числі надають доступ до таких мереж. Згідно з п. 80 частини першої ст. 2 Закону України від 16 грудня 2020 року № 1089-IX «Про електронні комунікації» (далі – Закон № 1089) послуга доступу до мережі Інтернет – електронна комунікаційна послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з’єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується. Оператор електронних комунікацій (оператор) – суб’єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов’язаними засобами (абзац перший п. 70 частини першої ст. 2 Закону № 1089). При постачанні електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг (абзац третій п. 70 частини першої ст. 2 Закону № 1089). Постачальник електронних комунікаційних послуг – суб’єкт господарювання, який фактично надає та/або має право надавати електронні комунікаційні послуги на власних мережах та/або на мережах інших постачальників електронних комунікаційних послуг (п. 87 частини першої ст. 2 Закону № 1089). Діяльність з надання послуг доступу до мережі Інтернет відповідно до норм Методологічних основ та пояснень до позицій національного класифікатора ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396, не виокремлюється в окремий клас або підклас видів економічної діяльності, а є складовою класів 61.10 – «Діяльність у сфері проводового електрозв’язку», 61.20 – «Діяльність у сфері безпроводового електрозв’язку», 61.30 – «Діяльність у сфері супутникового електрозв’язку» та класу 61.90 – «Інша діяльність у сфері електрозв’язку». Тобто фізичні особи ‒ підприємці, які обрали вищевказані КВЕД та надають електронні комунікаційні послуги, у тому числі послуги доступу до мережі Інтернет, не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування. Слід зазначити, що положеннями п.п. 4 п.п. 298.3.1 п. 298.3 ст. 298 ПКУ для платників єдиного податку передбачено можливість внесення відомостей до реєстру платників єдиного податку щодо зміни видів господарської діяльності. Водночас при здійсненні видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, з першого числа місяця, наступного за податковим

12:38 22.08.2024

Коли з дати виникнення від’ємного значення з ПДВ минуло 1095 днів

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо за результатами звітного (податкового) періоду податковий кредит перевищує податкові зобов’язання, у платника податку формується від’ємне значення суми ПДВ. Пунктом 200.4 ст. 200 ПКУ визначено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПКУ, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 прим. 1.3 ст. 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу – б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 прим. 1.3 ст. 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 200.4 прим. 1 ст. 200 ПКУ платники податку, щодо яких у порядку, встановленому Законом України від 14 серпня 2014 № 1644-VІІ «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від’ємного значення. Суми такого від’ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ), а в разі відсутності податкового боргу – до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4 прим. 2 ст. 200 ПКУ визначено, що не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від’ємного значення, до розрахунку якої включено суми податку, сплачені отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг, які використані або будуть використані в операціях з першого постачання житла (об’єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта житлової нерухомості. Суми такого від’ємного значення зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до їх повного погашення податковими зобов’язаннями. Крім цього, відповідно до п.п. 69.29 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ суми ПДВ, включені до складу податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товарів, які у подальшому були знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного стану, не включаються до обрахунку суми бюджетного відшкодування та зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до її повного погашення. Також не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від’ємного значення, визначеного за відповідний звітний (податковий) період згідно з п. 200.1 ст. 200 ПКУ, до розрахунку якої включено суми податкового зобов’язання за операціями, що оподатковувалися за ставкою, встановленою в абзаці першому п. 82 підрозд. 2 розд. ХХ

12:38 22.08.2024

На Тернопільщині у липні працевлаштовано 5315 працівників

Працівники територіальних органів ДПС в області спільно з органами місцевої влади проводять контроль за додержанням платниками податків чинного законодавства про оплату праці. Цього року на засіданнях комісій заслухано керівників 154 підприємств та організацій, на яких заробітна плата виплачувалась у мінімальному чи нижче мінімального розмірах. За наслідками проведеної роботи на 141 підприємству підвищили рівень виплати заробітної плати. Як наслідок, до бюджету надійшло 236,7 тис. грн податку на доходи фізичних осіб та 321,8 тис. грн єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Крім того, проведено роз’яснювальну роботу з аналогічних питань по 650 підприємствах та організаціях області. За результатами проведеної роботи 569 підприємств підвищили рівень виплати заробітної плати. Як наслідок, до бюджету надійшло 4 млн 974,9 тис. грн податку на доходи фізичних осіб та 45 млн 588,3 тис. грн єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Відомості щодо СГД, які в першому кварталі 2024 року виплачували заробітну плату працівникам нижче мінімальної, надано Південно-західному міжрегіональному Управлінню Державної служби з питань праці, Департаменту соціального захисту населення Тернопільської облдержадміністрації, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області та головам об’єднаних територіальних громад, сільських селищних та міських рад. ГУ ДПС у Тернопільській області проводить систематичну інформаційно- роз’яснювальну роботу щодо створення серед населення області атмосфери негативного ставлення до роботодавців, які виплачують заробітну плату без сплати податку на доходи фізичних осіб та внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У кожному районі створено робочі групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення, до складу яких входять, зокрема, і представники податкової служби області. Зазначені групи здійснюють обстеження суб’єктів господарювання щодо дотримання норм трудового законодавства, оформлення трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками. Працівники територіальних органів ДПС постійно проводять аналіз надходження податку на доходи фізичних осіб та військового збору від інших доходів з урахуванням галузевої особливості області. Завдяки активізації роз’яснювальної роботи щодо необхідності оформлення трудових відносин із найманими працівниками у липні прийнято 5315 працівників.

12:37 22.08.2024

Чи зобов’язаний СГ застосовувати РРО та/або ПРРО при здійсненні роздрібної торгівлі алкогольними напоями (тютюновими виробами) у безготівковій формі

Відповідно до ст. 1 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) роздрібна торгівля – діяльність з продажу товарів (у тому числі з їх відвантаженням для подальшої доставки) кінцевим споживачам для особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив без фактичного споживання у місці продажу або на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших закладах громадського харчування. Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин), а для малих виробників виноробної продукції – алкогольними напоями без додавання спирту (вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових), у тому числі через мережу Інтернет, може здійснюватися суб’єктами господарювання, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (п. 7 ст. 16 Закону № 3817). Роздрібну торгівлю тютюновими виробами та/або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюють суб’єкти господарювання за наявності у них однієї з таких ліцензій: на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, на право роздрібної торгівлі рідинами, що використовуються в електронних сигаретах (п. 1 ст. 23 Закону № 3817). У заяві про отримання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами повинні міститися відомості, зокрема, про адресу місця роздрібної торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО), програмних РРО (далі – ПРРО), книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок (далі – РК), наявних у місці роздрібної торгівлі. Пунктом 6 розд. І Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 із змінами та доповненнями, визначено, що безготівкові розрахунки – це перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів; надавач платіжних послуг – надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника/отримувача/стягувача для виконання платіжних операцій (далі – надавач платіжних послуг платника/отримувача/стягувача). До надавачів платіжних послуг належать банки та небанківські надавачі платіжних послуг. Згідно з ст. 2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) розрахункова операція це, зокрема, приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції, зокрема, в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку РК (ст. 3 Закону № 265).

13:29 19.08.2024

Ідентифікатор форми для подання Звіту про контрольовані операції, починаючи з 01.08.2024

 

13:28 19.08.2024

Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності Відповідно до абзацу першого п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої зе

Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності Відповідно до абзацу першого п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Згідно з п. 288.5 ст. 288 ПКУ розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, – у розмірі не більше 3 відс. їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування – не більше 1 відс. їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відс. та не більше 1 відс. їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, – у розмірі не більше 5 відс. нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відс. та не більше 5 відс. нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ); не може перевищувати 12 відс. нормативної грошової оцінки (п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПКУ); може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПКУ, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (п.п. 288.5.3 п. 288.5 ст. 288 ПКУ); для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку (п.п. 288.5.4 п. 288.5 ст. 288 ПКУ); для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відс. нормативної грошової оцінки (п.п. 288.5.5 п. 288.5 ст. 288 ПКУ); для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відс. акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства і є його правонаступником, за землі сільськогосподарського призначення, передані в оренду відповідно до ст. 120 прим. 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІI, – не менше 12 відс. нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а якщо нормативну грошову оцінку земельної ділянки не проведено – не менше 12 відс. нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або області (п.п. 288.5.6 п. 288.5 ст. 288 ПКУ). Тобто норми п. 288.5 ст. 288 ПКУ встановлюють мінімальні та максимальні межі розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у відсотках до нормативної грошової оцінки. При цьому, якщо розмір орендної плати, зазначений у договорі оренди, є нижчим від встановленого п. 288.5 ст. 288 ПКУ, орендарю слід звернутись до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, з яким укладено договір оренди землі, з приводу приведення його у відповідність. Слід зазначити, що п.п. 1 п. 284.6 ст. 284 ПКУ встановлено, що у частині плати за землю за земельні ділянки, що входять до складу території індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків, нормативну грошову оцінку яких проведено, що використовуються ініціаторами створення індустріального парку, керуючою компанією індустріального парку та учасниками індустріальних парків, органи місцевого самоврядування можуть, зокрема, встановлювати орендну плату в розмірі, меншому за розмір земельного податку, встановлений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування для певної категорії земель, що сплачується на відповідній території. Також абзацами першим, другим, шостим-восьмим п. 11 підрозд. 6 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, до 01 січня 2035 року, установлено, що в частині плати за землю за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, що використовуються в рамках реалізації інвестиційних проектів із значними інвестиціями (крім

13:28 19.08.2024

За сім місяців платники податків Тернопільщини отримали понад 65 тисяч адмінпослуг

 

13:23 19.08.2024

Щодо податкових пільг зі спалати місцевих податків, зборів

 

13:21 19.08.2024