Підрозділ з податковими новинами
Єдиний рахунок: механізм сплати платежів
12:17:06 23.08.2024
Контроль за підакцизними товарами зазнав змін
12:16:07 23.08.2024
Відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) у разі незгоди
платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними,
викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки,
проведеної у порядку, встановленому п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПКУ), вони мають право
подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно,
документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом’якшуючих обставин або
обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до ПКУ, до
контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих
днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід’ємною частиною
матеріалів перевірки.
Підпунктом 86.7.1 п. 86.7 ст. 86 ПКУ визначено, що акт перевірки, заперечення до
акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку
у визначеному п. 86.7 ст. 86 ПКУ порядку (далі – матеріали перевірки), розглядаються
комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів
перевірок (далі – комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним
органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом
керівника контролюючого органу.
Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень
контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання
заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до п. 86.7
ст. 86 ПКУ (днем завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування
обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових
документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку,
визначеному ст. 42 ПКУ.
Підпунктом 86.7.2 п. 86.7 ст. 86 ПКУ встановлено, що у разі отримання від платника
податків у визначеному п. 86.7 ст. 86 ПКУ порядку заперечень до акта перевірки та/або
додаткових документів і пояснень, контролюючий орган зобов’язаний повідомити платника
податків про дату, час та місце/спосіб розгляду матеріалів перевірки, у тому числі в режимі
відеоконференції. Таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох
робочих днів з дня отримання від нього заперечень та/або додаткових документів і пояснень,
але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Інформація (повідомлення) про
розгляд контролюючим органом, визначеним п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ, матеріалів
перевірки в режимі відеоконференції надсилається платнику податків в електронному
вигляді в електронний кабінет.
Згідно з п.п. 86.7.3 п. 86.7 ст. 86 ПКУ платник податків має право брати участь у
розгляді матеріалів перевірки особисто або через свого представника, у тому числі в режимі
відеоконференції, про що зазначає у поданих запереченнях. Безпосередньо під час розгляду
матеріалів перевірки платник податків має право надавати письмові (крім випадків розгляду
матеріалів перевірки у режимі відеоконференції) та/або усні пояснення з приводу предмета
розгляду.
Відсутність платника податку або його представника, повідомленого в передбаченому
ст. 86 ПКУ порядку про час і місце розгляду матеріалів перевірки, не є перешкодою для
розгляду матеріалів перевірки.
Підпунктом 86.7.4 п. 86.7 ст. 86 ПКУ визначено, що під час розгляду матеріалів
перевірки комісія з питань розгляду заперечень:
встановлює, чи вчинив платник податку, щодо якого було складено акт перевірки,
порушення податкового, валютного та/або іншого законодавства, контроль за дотриманням
якого покладено на контролюючі органи;
розглядає обставини вчинених правопорушень, які відображені в акті перевірки, а
також встановлені при розгляді наданих платником податків відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПКУ
письмових пояснень та їх документального підтвердження (зокрема щодо обставин, що
14:55:22 22.08.2024
Розмір єдиного внеску, що застосовують військові частини та органи при
нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям - особам з інвалідністю
Преамбулою Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік
єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та
доповненнями (далі – Закон № 2464) встановлено, що законом, який визначає правові та
організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і
сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464.
Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками
єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи,
утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду
діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового
договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-
правовими договорами.
Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування
єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної
плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші
заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються
відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»
(далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання
послуг) за цивільно-правовими договорами.
Крім того, згідно з абзацом сьомим п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464
платниками єдиного внеску є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які
використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове
забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та
пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства, зокрема, для
таких осіб:
військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби),
поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять
військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України 21 жовтня 1993
року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 25 березня 1992 року
№ 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу»;
осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у
відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та
пологами;
осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших
утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу
в органах і підрозділах цивільного захисту.
Єдиний внесок для зазначеної категорії платників нараховується на суму грошового
забезпечення кожної застрахованої особи (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону №
2464).
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1
частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума грошового забезпечення кожної застрахованої
особи, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок
коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв’язку з
вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.
(абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому п. 1
частини першої ст. 4 Закону № 2464, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального
страхового внеску за кожну особу (абзац третій п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Разом з цим відповідно до частини тринадцятої ст. 8 Закону № 2464 для підприємств,
установ і організацій, фізичних осіб – підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену
14:53:53 22.08.2024
При наданні послуг доступу до мережі Інтернет – табу на «спрощенку»
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розд. XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. З урахуванням вимог абзацу четвертого п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ фізичні особи – підприємці, які надають, зокрема, послуги з надання доступу до мережі Інтернет, належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи. Водночас п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Так, не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої групи суб’єкти господарювання, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж (п.п. 8 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ). Слід зазначити, що заборона перебування на спрощеній системі оподаткування стосується суб’єктів господарювання, які в рамках надання послуг у сфері електронних комунікацій здійснюють технічне обслуговування та експлуатацію відповідних мереж, у тому числі надають доступ до таких мереж. Згідно з п. 80 частини першої ст. 2 Закону України від 16 грудня 2020 року № 1089-IX «Про електронні комунікації» (далі – Закон № 1089) послуга доступу до мережі Інтернет – електронна комунікаційна послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з’єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується. Оператор електронних комунікацій (оператор) – суб’єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов’язаними засобами (абзац перший п. 70 частини першої ст. 2 Закону № 1089). При постачанні електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг (абзац третій п. 70 частини першої ст. 2 Закону № 1089). Постачальник електронних комунікаційних послуг – суб’єкт господарювання, який фактично надає та/або має право надавати електронні комунікаційні послуги на власних мережах та/або на мережах інших постачальників електронних комунікаційних послуг (п. 87 частини першої ст. 2 Закону № 1089). Діяльність з надання послуг доступу до мережі Інтернет відповідно до норм Методологічних основ та пояснень до позицій національного класифікатора ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396, не виокремлюється в окремий клас або підклас видів економічної діяльності, а є складовою класів 61.10 – «Діяльність у сфері проводового електрозв’язку», 61.20 – «Діяльність у сфері безпроводового електрозв’язку», 61.30 – «Діяльність у сфері супутникового електрозв’язку» та класу 61.90 – «Інша діяльність у сфері електрозв’язку». Тобто фізичні особи ‒ підприємці, які обрали вищевказані КВЕД та надають електронні комунікаційні послуги, у тому числі послуги доступу до мережі Інтернет, не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування. Слід зазначити, що положеннями п.п. 4 п.п. 298.3.1 п. 298.3 ст. 298 ПКУ для платників єдиного податку передбачено можливість внесення відомостей до реєстру платників єдиного податку щодо зміни видів господарської діяльності. Водночас при здійсненні видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, з першого числа місяця, наступного за податковим12:38:15 22.08.2024
Коли з дати виникнення від’ємного значення з ПДВ минуло 1095 днів
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо за результатами звітного (податкового) періоду податковий кредит перевищує податкові зобов’язання, у платника податку формується від’ємне значення суми ПДВ. Пунктом 200.4 ст. 200 ПКУ визначено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПКУ, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 прим. 1.3 ст. 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу – б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200 прим. 1.3 ст. 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 200.4 прим. 1 ст. 200 ПКУ платники податку, щодо яких у порядку, встановленому Законом України від 14 серпня 2014 № 1644-VІІ «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від’ємного значення. Суми такого від’ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ), а в разі відсутності податкового боргу – до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4 прим. 2 ст. 200 ПКУ визначено, що не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від’ємного значення, до розрахунку якої включено суми податку, сплачені отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг, які використані або будуть використані в операціях з першого постачання житла (об’єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта житлової нерухомості. Суми такого від’ємного значення зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до їх повного погашення податковими зобов’язаннями. Крім цього, відповідно до п.п. 69.29 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ суми ПДВ, включені до складу податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товарів, які у подальшому були знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного стану, не включаються до обрахунку суми бюджетного відшкодування та зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до її повного погашення. Також не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від’ємного значення, визначеного за відповідний звітний (податковий) період згідно з п. 200.1 ст. 200 ПКУ, до розрахунку якої включено суми податкового зобов’язання за операціями, що оподатковувалися за ставкою, встановленою в абзаці першому п. 82 підрозд. 2 розд. ХХ12:38:12 22.08.2024
